Гелла з котом помирилися, і в знак цього примирення вони поцілувалися.
Дістали з-під подушки карту, перевірили.
Ні одне очко, крім того, що було простріляне Азазелло, не було порушено.
– Цього не може бути, – стверджував кіт, дивлячись крізь карту на світло свічника.
Веселп вечеря тривала.
Свічки обпливали в свічниках, по кімнаті хвилями поширювалося сухе, запашне тепло від каміна.
Коли Маргарита наїлась, її охопило почуття блаженства.
Вона дивилася, як сизі кільця від сигари Азазелло спливали в камін і як кіт ловить їх на кінець шпаги.
Їй нікуди не хотілося йти, хоча і було, за її розрахунками, вже пізно.
Судячи з усього, час добігав шостої ранку.
Скориставшись паузою, Маргарита звернулася до Воланда і боязко сказала:
– Мабуть, мені пора ...
Пізно.
– Куди ж ви поспішаєте? – запитав Воланд ввічливо, але сухувато.
Решта промовчали, вдаючи, що захоплені сигарними димними кільцями.
