Ось і кінець усьому, і говорити  більше нема про що.
Га-Норці йшов назавжди, і страшні, злі болі прокуратора нікому вилікувати; від них немає порятунку, окрім смерті.
Усе та ж незрозуміла туга, що вже приходила на балконі, пронизувала усе його буття.
Він одразу ж намагався її пояснити, і пояснення його було дивним: здалося смутним прокуратору, що він чогось не договорив зі звинуваченим, а, може бути, чогось не дослухав.
Пілат відігнав ту думку, і вона полетіла в ту ж мить, в яку й прилетіла.
Вона полетіла, а туга залишилась непоясненою, адже не могла ж її пояснити промайнувша, ніби блискавка, і одразу ж згаснувша якась коротка інша думка: «Безсмертя...прийшло безсмертя...».
Чиє безсмертя прийшло?
Цього не зрозумів прокуратор, проте думка про це загадкове безсмертя змусила його відчути холод під палючим сонцем.
