Майстер викинувся із сідла, залишив сидячих і побіг до обриву пагорба.
Чорний плащ тащився за ним по землі.
Майстер дивився на місто.
В перші миті до серця підкрався щемливий смуток, але дуже скоро він змінився солодкуватою тривогою, бродячим циганським хвилюванням.
-Назавжи!
Це треба обдумати, - прошепотів майстер і лизнув сухі, потріскані губи.
Він став прислуховуватись і точно відмічати все, що відбувається в його душі.
Це хвилювання перейшло, як йому здалось, у відчуття гіркої образи.
Але та була нестійкою, пропала і чомусь змінилась гордовитим байдужістю, а воно - передчуттям постійного спокою.
Група вершників чекала майстра мовчки.
Група вершників дивилась, як довга чорна фігура на краю обрива жестикулює, то підіймає голову, якби намагаючись перекинути погляд через все місто, заглянути за його края, то вішає голову, як ніби вивчаючи потоптану хирляву траву під ногами.
