- Дозвольте, що це все означає? - запитав Абогін, червоніючи.
- А то виходить, що низько і підло грати так людьми!
Я лікар, ви вважаєте лікарів і взагалі робочих, від яких не пахне парфумами та проституцією, своїми лакеями та моветон [20], ну і вважайте, але ніхто не дав вам права робити з людини, яка страждає, бутафорську річ!
- Як ви смієте говорити мені це? - запитав тихо Абогін, і його обличчя знову застрибала і на цей раз вже ясно від гніву.
- Ні, як ви, знаючи, що у мене горе, сміли привезти мене сюди вислуховувати непристойності? - крикнув доктор і знову стукнув кулаком по столу.
- Хто вам дав право так знущатися з (кого/чого) чужим горем?
- Ви з глузду з'їхали! - крикнув Абогін.
- Чи не великодушно!
Я сам глибоко нещасливий і ... і ...
- Нещасливий, - презирливо посміхнувся доктор.
- Не чіпайте цього слова, воно вас не стосується.
Шалапути, які не знаходять грошей під вексель, теж називають себе нещасними.
Каплун, якого тисне зайвий жир, теж нещасливий.
Нікчемні люди!
