Воланд узяв у руки наданний йому екземпляр, повернув його, відклав у бік і мовчки, без посмішки дивився на майстра.
Але той навідомо від чого впав у тугу й хвилювання, піднявся зі стула, заломав рукі і, звертавшись до далекого місяця, тримча, почав бормотати:
- І вночі при місяці нема мені спокою, навіщо турбовали мене?
О боги, боги...
Маргаріта вцепилася у лікарняний халат, прильнула до нього і сама почала бормотати у тузі й сльозах:
-Боже, чому ж тобі не допомагають ліки?
-Нічого, нічого, нічого, - шопотів Коров'єв, кружляючи біля майстра, - нічого, нічого...
Ще скляночку, і я з вами за компанію.
І скляночка підморгнула, заближчавши у місячному сяйві, і допомогла ця скляночка.
Майстра всадили на місце, і обліччя хворого мало спокійний вигляд.
-Ну, тепер все зрозуміло, - сказав Воланд і постукав довгим пальцем по рукопису.
