Візниця та студент - задихались обоє.
Листоноші у тарантасі не було.
Він вилетів разом із шаблею, валізою студента та одним мішком.
-Стій, злодюго!
Сті-ій! - почувся з лісу його крик.
- Наволоч проклята! - він кричав, підбігжи до тарантасу, і в його жалісному голосі чувся біль та злість.
-Анафема, щоб ти здох! - крикнув він, скочивши до візниці й замахуючись кулаком.
_ Що за напасть, господи помилуй! - бубонів візниця винним голосом, поправляючи щось біля конячих морд.
- Усьому винна клята пристяжна!
Молода, клята, лише тиждень, як ходить в упряжжі.
Нічого йде, але тільки-но згори - лихо!
Дати їй би в пельку разів зо три, так перестала б балуватись...
Сті-ій!
Дідько!
Поки візниця наводив порядок біля коней й шукав дорогою валізу, мішок та шаблю, листоноша продовжував жалісним голосом, галасуючи сипати на нього прокльонами.
Поклавши речі, візниця без усілякої користі провів коней кроків сто, пробубонів щось неспокійній пристяжні й скочив на сидіння.
