- Їхати я не можу! - сказав з розстановкою Кирилов і ступив у залу.
Абогін пішов за ним і схопив його за рукав.
- У вас горе, я розумію, але ж запрошую я вас не зуби лікувати, не в експерти, а рятувати життя людське! - продовжував він благати, як жебрак.
- Це життя понад усяке особисте горе!
Ну, я прошу мужності, подвигу!
В ім'я людяності!
- Людинолюбство - палиця з двома кінцями! - роздратовано сказав Кирилов.
- В ім'я того ж людинолюбства я прошу вас не відвозити мене.
І як дивно, їй-богу!
Я ледь на ногах стою, а ви людяністю лякаєте!
Нікуди я зараз не придатний ... не поїду ні за що, та й на кого я дружину залишу?
Ні ні…
Кирилов замахав кистями рук і позадкував назад.
- І ... і не просіть! - продовжував він злякано.
- Вибачте мене ...
По XIII тому законів я зобов'язаний їхати , і ви маєте право тягнути мене за комір ...
Прошу, тягніть, але ... я не годен ...
Навіть говорити не в змозі ...
Вибачте ...
