Він встав із крісла (те ж зробив і фіндиректор) і відступив на крок від столу, стискаючи в руках портфель.
- Здогадався, проклятий!
Завжди був тямущий, - злісно усміхнувшись в обличчя фіндиректору, промовив Варенуха, несподівано відскочив від крісла до дверей і швидко зачинивши їх на замок.
Фіндиректор відчайдушно озирнувся, відступаючи до вікна, що виходило в сад, і в цьому залитому місяцем вікні побачив притиснуте до скла обличчя оголеної дівчини і її голу руку, яка пролізши крізь відчинену верхню кватирку намагалась відчинити ще й нижню засувку.
Римському здалося, що світло в настільній лампі гасне і що письмовий стіл нахиляється.
Римського облило крижаної хвилею, але, на щастя для себе, він витримав і не впав.
Залишку сил вистачило на те, щоб шепнути, але не крикнути:
- Допоможіть ...
Варенуха, чатуючи двері, підстрибував біля них, довго завичаючи у повітрі і хитаючись в ньому.
Скорченими пальцями він махав в сторону Римського, сичав і чмокав, підморгуючи дівчині в вікні.
