Але ось, слава богу, нарешті йде покоївка, послана моєю maman, і кличе мене обідати.
Тепер я можу залишити неприємне суспільство і йти продовжувати свою дисертацію.
Встаю і кланяюсь.
Варварина maman, сама Варваронька і різнобарвні дівчата оточують мене і заявляють, що я не маю ніякого права йти, так як дав їм увчора обіцянку обідати з ними, а після обіду йти в ліс за грибами.
Вклоняюся і сідаю ...
В душі моїй кипить ненависть, я відчуваю, що ще хвилина, і я за себе не відповідатиму, , станеться вибух, але делікатність і страх порушити хороший тон, змушують мене коритися дамам.
І я корюся.
Сідаємо обідати.
Поранений офіцер, у якого від рани в скроні утворилося зведення щелеп, їсть з таким виглядом, ніби б він загнузданий і має в роті вудила.
Я катаю кульки з хліба, думаю про собачий податок і, знаючи свій запальний характер, намагаюся мовчати.
Надійка дивиться на мене із співчуттям.
Окрошка, язик з горошком, смажена курка і компот.
Апетиту немає, але я із вихованості  їм.
Після обіду, коли я один стою на віранді і палю, до мене підходить Маріччина maman, стискає мої руки і каже, задихаючись:
