І привид, який пройшов в дирку трильяжу, без перегород всупив на ганок.
Тут всі побачили, що це - ніякий не привид, а Іван Миколайович Бездомний - дуже популряний поет.
Він був бос, у розідраній білуватій толстовці, до якої на грудях англійською шпилькою була приколота паперова іконка з потертим зображенням невідомого святого, і в полосатих білих кальсонах.
У руці Іван Миколайович ніс запалену вінчальні свічку.
Права щока Івана Миколайовича була свіжо розідрана.
Важко навіть поміряти глибину мовчання, яка царила на ганку.
Видно було, як у одного з офіціантів пиво тече з нахилившоїся набік кружки на підлогу.
Поет підняв свічку над голою і голосно сказав:
- Здорові були, друзі! - після чого заглянув під найближчий столик і окликнув зі смутком: - Ні, його тут немає!
Почулося два голоси.
Бас сказав безжалісно:
-Готова справа.
Біла гарячка.
А другий, жіночий, напуганий, виголосив слова
