Весняна повінь
Хоча у світі немає нічого, що було б слабше та ніжніше за воду , та вона може зруйнувати найтвердіший предмет.
(Лаоцзи)
То що ж таке повінь – стихійне лихо?
З найдавніших часів і по теперішній час люди знаходяться в прямій залежності від стану водних ресурсів.
Дана проблема стає все більш актуальною для населення нашої планети.
В останні десятиліття велике число фахівців серед проблем, що стоять перед людством, під номером 1 називають проблему води.
Водні проблеми виникають у трьох випадках: коли недостатньо прісної води, коли якість води не відповідає соціальним, екологічним та господарським вимогам, і, нарешті, коли від надлишку води населені території страждають від повеней.
Якщо над першими двома проблемами ми стали замислюватися відносно недавно, то остання супроводжує суспільству з найдавніших часів
Масштабне прибування води виникає весною, коли земля пробуджується від сну.
З першого погляду, здається, що повінь – це страшно, але , якщо подивитися з іншої сторони, то це чудово.
Відразу питання: чому?
Завдяки воді земля стає вологою, добре рослинам, тваринам, а також нам, людству, адже природа турбується та годує нас своїми плодами.
Пригадую, як ще маленькою прокинулася, ранок видався на рідкість приємним: м’яким, сонячним і лагідним.
Повітря пахне ще сонною землею, цвітом рожевих акацій і жасмину.
Молода соковита трава під вікнами рясно світиться росою.
По цьому зеленому, наче штучному, килимку густо розсипались незабудки і дикі дзвоники, знехотя розплющуючи й мружачись на світло  своїми ще сонними блакитними очатами.
У саду, в пишних кронах вишень і старих груш, проснувся жвавий пташиний гамір.
Моє вікно виходило в сад, де завжди співали птахи, а я сиділа і слухала їхню розмову.
Таке природне диво кликало мене гуляти, бавитися.
Ніщо не зможе зруйнувати мою дитячу гармонію з цим світом.
Після сніданку бігла надвір, де стояли калюжі після дощу, я з татом робила кораблики та пускала їх на воду, вони завдяки вітру пливли до свого місця призначення.
Кожного дня рівень води піднімався, але мені було цікаво бродити по калюжах, виміряти їхню глибину, уявляла себе дослідником.
Мама на мене говорила, що я як те каченя, бо постійно хлюпаюся у воді.
Весняна повінь грала й шуміла, прагнучи отого надзвичайного свого вивершення, до котрого спонукує закладена ще по осені брунька в наливанні соком майбутніх своїх плодів.
Настав той день, коли за своїм вікном я побачила спокійне море, яке вабило мене своєю тишею.
Нарешті, моя мрія здійснилася, я попливла у відкритий океан.
Тато посадив мене в лотку і ми попрямували рідними вулицями, які не були схожі на ті, що я бачила раніше.
Все здавалося іншим, незвичайним, далеким,  але водночас близьким.
Здається, за це коротке плавання шляхами рідного села, я відкрила для себе, щось цікаве, особливе, неповторне, яке доторкнулося до моєї душі та наповнило її весняною свіжістю.
Мені відкрився цілий світ, оточений неземною красою.
Через кілька днів вода почала відступати, але назавжди в моїй пам*яті залишився той образ справжньої весни.
Подорослішавши, я зрозуміла, що природа дає землі те, що вона потребує, так як говорив Бенджамін Франклін: «Ми пізнаємо цінність води лише коли колодязь пересихає».
Коли людство навчиться сприймати належне, тільки тоді людина буде в гармонії з природою.
Отже , потрібно цінувати те, що маєш, поки його не змила життєва повінь, а якщо й зруйнувала, то варто переосмислити свої вчинки та рухатися далі.
Пам*ятай, що запорукою довгого життя – є те, що тебе породило та що оточує.
«Як вийшло, що вода, настільки потрібна, що без неї неможливо жити, цінується так низько, тоді як алмази, що не приносять жодної користі, цінуються так високо»
Адам Сміт
