А те, що відбулося на Патріарших ставках поета Івана Бездомного більше не цікавило{=>.
– }-Скажіть, Іване Миколайовиче, а ви-то самі як далеко були від турнікету, коли Берліоз звалився під трамвай?
Ледве помітна посмішка чомусь доторкнулася губів Івана, і він відповів:
-Я був далеко{=>.
– }-А цей картатий був біля самого турнікету?
-Ні, він сидів на лавці неподалік.
-Ви добре пам'ятаєте, що він не підходив до турнікету в той момент, коли Берліоз впав?
-Пам'ятаю.
Не підходив.
Він сидів розвалившися.
Ці питання були останніми питаннями слідчого.
Після них він устав, простягнув руку Іванку, побажав скоріше одужати та висловив надію, що невдовзі знову буде читати його вірші.
-Ні, - тихо відповів Іван, - я більше віршів писати не буду.
Слідчий уввчливо посміхнувся, дозволив собі виразити свою впевненість у тому, що поет зараз у стані певної депресії, але що скоро це мине.
