Нарешті, він мені набрид, і я запитав його, чи буде він друкувати роман чи не буде.
Тут він заметушився, почав щось мямлити і заявив, що особисто вирішити це питання він не може, що з моїм твором повинні ознайомитися інші члени редакційної колегії, саме критики Латунський і Аріман і літератор Мстислав Лаврович.
Він просив мене прийти через два тижні.
Я прийшов через два тижні і був прийнятий якоюсь дівчиною зі скошеними до носа від постійної брехні очима.
- Це Лапшеннікова, секретар редакції, - усміхнувшись, сказав Іван, добре знає той світ, який так гнівно описував його гість.
- Може бути – - відрізав той, - так от, від неї я отримав свій роман, вже порядно засмальцьований і розпатланий.
Намагаючись не потрапляти своїми очима в мої, Лапшеннікова повідомила мені, що Редакція забезпечена матеріалами на два роки вперед і що тому питання про надрукування мого роману, як вона висловилася, відпадає.
