- А погано, Лізавета, о ми не дали тому козаку розговоритись.
- Чудний ти, їй-богу! - Сказала  Лізавета і з подивом стиснула плечима.
- Де ти взяв таку моду, щоб освячену паску роздавати по дорозі?
Може це булка?
Тепер вона порізана на столі лежить, хай їсть, хто хоче, хоч і козак твій!
Хіба мені жаль?
- Так-то воно, але жаль мені козака.
Адже він гірше сироти.
В дорозі, далеко від дому, хворий...
Торчаков випив півстакану чаю і ба бльше нічого не пив і не їв.
Їсти йому не хотілося, чай здавався як трава, і знову стало скучно.
Після розмови лягли спати.
Коли через ві години Лізавета прокинулась, він стояв біля вікна і дивився на подвір'я.
- Ти уже прокинувся? - спитала дружина.
- Не спиться щось...
Ехх, Лізавета, - вздихнув він, - образили ми з тобою козака!
