-Ну ось бачиш...
Жирков намацав нарешті в себе в кишені гаманець і почав розплачуватися.
- Домовились ми з тобою,друже,за гривню двадцять п'ять копійок.
Отримай свій гонорар.
Ось тобі гривня,ось три копійки.
П'ять копійок надбавки.
Прощай і не забувай про мене.
Що ж спочатку знеси цей кошик та постав його на ганок.
Обережніше,в кошику балетна сукня дівчини,яку я кохаю більше свого життя.
Візник зітхнув та неохоче зліз з козла.
Балансуючи в сумерках та шльопає по багнюці,він доніс кошик до ганку і опустив її на східці.
- А ну почекай! - проговорив він докірливо та,крякнув з подихом,видавши носом схлипуючий звук,неохоче сів на козла.
Він чмокнув губами,і кінь його не рішуче кинув у багнюку.
- Здається,зі мною все,що потрібно,- розмірковував Жирков,шукаючи рукою по одвірку та шукаючи дзвінок.
- Надя просила заїхати до модістке та взяти сукню - є,просила цукерок в сиру - є, букет - є.
《 Привіт тебе, притулок священний...》 - заспівав він.
- Але де ж,чорт його,дзвінок?
