Отруєний вибухом неврастенії, поет похитнувся, підлога під ним припинила трястися.
Рюхин підняв голову і побачив, що вони вже в Москві і, більш того, що над Москвою світанок, що хмара підсвічена золотом, що вантажівка, застрягнувши в колоні інших машин поруч з  поворотом на бульвар, і що близенько від нього стоїть на постаменті металева  людина, трохи нахиливши голову, і байдуже дивиться на бульвар.
Якісь дивні думки хлинули в голову хворому поетові.
«Ось приклад справжньої успішності ... - тут Рюхин встав у повний зріст на платформі вантажівки і руку підняв, нападаючи чомусь на нікого не чіпавшу чавунну людину, зробить- який би крок він не зробив в житті, що б не трапилося з ним,  все йшло йому на користь, все зверталося до його слави!
Але що він зробив?
Я не розумію ...
Що-небудь особливе є в цих словах: "Буря млою ...«?
Не розумію!
..
Повезло, пощастило!  - раптом отруйно уклав Рюхин і відчув, що вантажівка під ним ворухнулася, - стріляв, стріляв в нього цей білогвардієць і роздробив стегно і забезпечив безсмертя ... »
