Тепер по сходах знизу вверх піднімався потік.
Маргарита перестала бачити те, що відбувається у швейцарській.
Вона механічно піднімала і опускала руку і, одноманітно скалячи зуби, посміхалась гостям.
У повітрі на майданчику вже стояв гул, із покинутих Маргаритою бальних залів, як море, було чути музику.
- А ось це - нудна жінка, - уже не шепотів, а голосно розмовляв Коров'єв, знаючи, що в гулі голосів його вже не почують, - обожнює бали, усе мріє поскаржитись на свою хустку.
Маргарита зловила поглядом серед тих хто підіймався ту, на яку показував Коров'єв.
То була молода жінка років двадцяти, неймовірної краси статура, але з якимось неспокійними і настирливими очима.
- Яка хустка? - запитала Маргарита.
- До неї служниця приставлена, - пояснив Коров'єв, - і тридцять років кладе їй на ніч на стіл носовичок.
Як вона прокинеться, так він вже тут.
Вона ж і спалювала його в печі і топила його в річці, але нічого не допомагає.
