- Ну, спи, спи ...
- Тобі кажу, страшно!
- Що тобі страшно?
Якою пустун!
Помовчали.
Альошка раптом вискочив з саней і, голосно заплакав, підбіг до діда.
- Що ти?
Чого тобі? - злякався кучер, теж підводячись.
- Виє!
- Хто виє?
- Страшно, дід ... Чуєш?
Кучер прислухався.
- Це плачуть, - сказав він.
- Ну піди, дурник.
Їм шкода, ну і плачуть.
- Я в село хочу ... - продовжував онук, схлипуючи та тремтячи всім тілом.
- Дід, поїдемо в село до мамки; поїдемо, дід, милий, бог тобі за це пошле царство небесне ...
- Якою дурень, а!
Ну, мовчи, мовчи ...
Мовчи, я ліхтар засвічений ... Дурень!
Кучер намацав сірники і запалив ліхтар.
Але світ не заспокоїв Олексія
- Дід Степан, поїдемо в село! - просив він, плачучи.
- Мені тут страшно ... і-і, як страшно!
І навіщо ти, окаянний, мене з села виписав?
- Хто це окаянний?
А хіба можна законному дідові такі безпідставні слова?
Випорю!
