Євген Петрович подумав і продовжив свою думку:
- Старий цар мав єдиного сина и спадкоємця царства - хлопчик, такий само маленький, як ти.
Це був хороший хлопчик.
Він ніколи не капризував, рано лягав спати, нічого не чіпав на столі і... і взагалі був розумником.
Був у нього лиш один недолік - він палив...
Сергій напружено слухав та дивився батьку в очі, не блимаючи.
Прокурор продовжував і думав: "А що далі?"
Він довго, так би мовити, розмазував і жував  і закінчив так:
- Від паління царевич захворів на сухоти і помер, коли йому було 20 років.
Хворобливий старий залишився без допомоги.
Не було кому керувати державою і захищати палац.
Прийшли вороги, вбили старого, зруйнували палац, и вже немає в саду ні черешні, ні пташок, ні дзвоників...
Отакі справи, друже.
Такий кінець вважався смішним і наївним самому Євгену Петровичу, але Сергія вся казка дуже сильно вразила.
Знову його очі стали сумними і трохи переляканими; хвилину він вдумливо дивився на темне вікно, здригнувся і сказав упавшим голосом:
