Єрмолай, по своєму пояснивший гнів пана, почесав потилицю та зітхнув.
- Вибачте, Семене Ерастовичу, - сказав він, - але зараз час дачний... без цього не можна... без баби, тобто...
І, поглянувши на витріщені, злісно здивовані очі пана, він винувато крякнув та продовжив:
- Воно, звичайно, гріх, та що поробиш...
Ви не наказували до двору чужих баб пускати, воно звичайно, та де ж своїх святи.
Раніше, коли жила Агнюшка, не пускав чужих, бо - своя була, а тепер, сама бачите... без чужих не обійдешся...
І при Агнюшці, це точно, безладу не було, через це...
- Йди звідси, мерзотник! - крикнув на нього Мигуєв, затопав ногами і пішов назад в кімнати.
Ганна Пилипівна, здивована й розгнівана, сиділа на колишньому місці і не спускала заплаканих очей з немовляти...
- Ну, ну... - забурмотів блідний Мигуєв, кривлячи рота посмішкою.
- Я пожартував...
Це не мій, а... а прачки Аксинії.
Я... я пожартував...
Занеси його двірнику.
