усі, хто сидить на терасі чистять для варення якусь пошлу ягоду.
Я відклоняюся та хочу йти, але різнокольорові дівчата з вереском зривають мій капелюх та вимагають, щоб я залишився.
Я сідаю.
Мені подають тарілку з ягодами та шпильку.
Починаю чистити.
Різнокольорові дівчата розмовлять на тему про чоловіків.
Такий- то хороенький, такий-то гарний, але не привабливий, третій негарний, але цікавть, четвертий був би недурний, якщо б його ніс не був схожий на наперсток і т.д.
- А ви, містер Ніколас, - звертається до мене Варенькіна мати, - негарний, але приваблюєте...
У вашому обличчі щось є...
Між іншим, - вздихає вона, - у чоловікові головне не краса, а розум..
Дівчата зітхають і опускають погляди...
Вони теж погоджуються, що у чоловікові головне не краса, а розум.
Я косо подивляюся на себе у дзеркало, щоб переконатися, наскільки я привабливий.
Бачу космату голову, космату бороду, вуси, волосся на щоках, волосся під очами - ціла роща, з котрої на манер каланчі визирає мій солідний ніс.
Чудовий, нічого сказати!
