В залі почулися свист, що був адресований Ніканорові Івановичу.
-.
Так він валютчик!- хтось викрикував у залі.
- саме через таких ми й невинно терпимо.
— Не сваріть його, - м‘яко сказав конферанс‘є, - він розкаїться.
- І, глянувши на Ніканора Івановича повними сліз очима, додав: — Ну йдіть, Ніканоре Івановичу, на місце!
Після цього артист подзвонив у дзвін і голосно оголосив:
— Антракт, негідники!
Вражений Ніканор Іванович , що неочікувано для себе став  учасником якоїсь театральної програми, знову виявився на підлозі на своєму місці.
Тут йому наснилося, що зал поринув у повну темряву і на стінах висвітилися палаючі червоні  слова «Здавайте валюту!»
Потім завіса знову розкрилася, і конферанс‘є запросив:
— Попрохаю Сергія Герардовича Дунчиля на сцену!
Дунчиль виявився благообразним, але сильно запущеним чоловіком років п‘ятдесяти.
— Сергію Герардовичу, - звернувся до нього конферанс‘є, - вже ось півтори  місяця ви сидите тут, і вперто відмовляєтеся здати валюту, що залишилася у вас,  у той час, коли країна потребує її, а вам вона зовсім ні до чого, а ви все ж таки впираєтеся.
Ви - людина інтелігентна, прекрасно все це розумієте, і все ж не хочете піти мені на зустріч.
