Нав'язався ти на мою голову, - зітхає сторож.
- Ну, гаразд, підемо!
Сторож і перехожий рушають з місця.
Вони йдуть поруч, пліч-о-пліч і мовчать.
Сирий, пронизливий вітер б'є їм прямо в обличчя, і невидимі дерева, галасуючи і потріскуючи, сиплють на них великі бризки ...
Алея майже суцільно покрита калюжами.
- Одне мені невтямки, - каже сторож після довгого мовчання, - як ти сюди потрапив?
Адже ворота на замок замкнені.
Через огорожу переліз, чи що?
Якщо через огорожу, то старій людині таке заняття - остання справа!
- Не знаю, батюшка, не знаю.
Як сюди потрапив, і сам не знаю.
Мара.
Покарав господь.
Істинно, мана, лукавий переплутав.
А ти, батюшка, стало бути, тут в сторожі?
- У сторожі.
- Один на все кладовищі?
Напір вітру такий сильний, що обидва на хвилину зупиняються.
Сторож, почекавши, коли ослабне порив вітру, відповідає:
