Листоноша розписався та вийшов.
Біля входу до поштового відділення темніла трійка.
Коні стояли нерухомо, тільки один з підпряжних неспокійно переминався з ноги на ногу та встряхував головую, від чого зрідка подзвонював дзвіночок.
Тарантас з тюками здавався чорною плямою, біля нього ліниво рухались два силуети: студент з валізкою у руках та ямщик.
Останій курив носогрійку; вогник носогрійки рухався у пітьмі, згасав та спалахував; на мить освітлював він то частину рукава, то мохнаті вуса с великим мідно-червоним носом, то навислі, сурові брови.
Листоноша пом'яв руками тюки, поклав на них шаблю та вскочив на тарантас.
Студент нерішуче поліз за ним й штовхнув його ненавмисно ліктем, сказав боязко і вічливо: "Винен!"
Носогрійка згасла.
З поштового відділення вийшов приймальник, як був, в одному жилеті та в туфлях; щулячись від нічної вогкості та покректуючи, він пройшовся коло тарантаса і сказав:
