Вірочка не б'ється і не видряпує очі.
Але ви не відчуваєте такої великодушності, і продовжуєте бурчати.
Коли туалет закінчений та шуба вже вдягнена, вас проводжають до самого виходу та завжди говорять вам слідом:
— Тиран!
Мучитель!
Нелюд!
Ви виходите зі своєї квартири (Зубовський бульвар 2, дім Фуфочкіна), сідаєте на візник і говорите голосом Солоніна, помираючого в «Далилі»:
— В Лефортово, до Червоних казарм!
В московських візників є тепер порожнини, але ви не цінуєте такої великодушності і відчуваєте, що вам холодно...
Логіка дружини, вчорашня штовханина на макскараді Великого театру, похмілля, пристрасне бажання завалитися спати, післясвяткова печія — все це змішується в суцільний каламбур і виробляє вас в муть...
Каламутить жахливо, а тут ще й візник плететься ледве-ледве, точно помирати їде...
В Лефортово живе дядечко вашої жінки, Семен Степанович.
Це — найпрекрасніший чоловік.
Він без пам'яті кохає вас і вашу Вірочку, після своєї смерті залишить вам спадок, але... чорт з ним, з його любов'ю та спадком!
На ваше нещастя, ви входите до нього в той же час, коли він занурений в таємниці політики.
