Взяла баба гроші, а Анютку вклала спати на пічці, де о тій порі сушились віники.
І на цій самій пічці, на віниках, спала дочка лісника, така ж малесенька, як і наша Анютка.
І потім Анютка нам розповідала: дух такий від віників був, медом пахло!
Лягла Анютка, а спати не може, потихеньку плаче: батечка шкода і страшно.
Тільки, пане, минає час-інший, і бачить вона, до хатинки заходят ті три розбійника, які батечка мучили.
Ось той, що мордастий в кумачовій сорочці, отаман їхній, підходить до баби і каже:
— Ну, дружино, тільки дарма душу загубили.
Нині, — каже, — по обіді ми людину вбили.
Вбити-то вбили, а грошей ні гроша не знайшли.
Далі, цей-то, в кумачовій сорочці, чоловік лісничихи виходить.
— Пропала дарма людина, — кажуть його товариші, обірвані, — дарма ми гріх на душу прийняли.
