- Але я вже був в лікарів!
Не додзвонитися!
- Гм...
Ви нас, фармацевтів, не рахуєте за людей і турбуєте навіть в чотири години ночі, а кожна собака, кожний кіт має спокій...
Ви нічого не бажаєте розуміти, і, по-вашому, ми не люди і в нас нерви мають бути, як канати.
Стрижин вислухав фармацевта, зітхнув і пішов додому.
"Стало бути, судилося померти!" - думав він.
А в роті у нього горіло і пахло кірасіном, в шлунку різало, в вухах лунало: бум, бум, бум!
Кожну хвилину йому здавалось, що кінець його вже скоро, що серце його вже не б'ється...
Прийшовши додому, він поспішав написати: "Прошу, в моїй смерті нікого не звинувачувати", потім помолився Богу, ліг і накрився з головою.
До ранку він не спав і чекав смерті, і весь час йому ввижалося, як його могила покривається молодою зеленню і як над нею щебечуть пташки...
