Все до одного йде, - сказав пастух, піднявши лице вверх.
- Минулий рік мало було дичини, в цьому, а років через п'ять, рахуй, її зовсім не буде.
Я так помічаю, що скоро не те що дичі, а ніякої птиці не залишеться.
- Так, - згодився Мелітон, подумав.
- Це вірно.
Пастух гірко плакав  і покачав головою.
- Дивно! - сказав він.
- І куди воно все поділось?
Років двадцять назад, пам'ятаю, тут і гуси були, і журавлі, і качки, і тетеря - туча-туча!
Бувало, з'їдуться пани на полювання, так тільки і чуєш: пів-пів-пів! пів-пів-пів!
Дупел, бекасів та кроншпілям переводу не було, а маленькі чиряти та кулики, так само як шпаки або, наприклад, горобці - бачено-не бачино!
І коли воно все ділось?
Навіть злої пташини не видно.
Пішли (я хз як це перекласти) і орли, і соколи, і філіни...
Меньше стало і всякого звіра.
Сьогодні, брат, вовк і лисиця в диковинку, а не то що медвідь і норка.
А раніше навіть лосі були!
Років сорок, вже,  я підмічаю із року в рік Божі справи і так розумію, що все до одного йде.
