Коров‘єв хутко і непомітно підштовхнув до майстра стілець, і той опустився на нього, а Маргарита кинулась на коліна , прижалася до боку хворого і так замовкла.
У своєму хвилюванні вона не помітила , що її голість якось зненацька закінчилася, на ній тепер був шовковий чорний плащ.
Хворий опустив голову і почав дивитись в землю печальними хворими очима.
- Так ,- заговорив після мовчання Воланд ,- добре його відлупцювали.
- Він наказав Коров‘єву:- Дай-но, лицарю, цьому чоловіку чогось випити.
Маргарита умовляла майстра тремтячим голосом:
-Випий, випий.
Ти боїшся?
Ні,ні, вір мені, що тобі допоможуть.
Хворий взяв стакан і випив те, що в ньому було, але рука його затримтіла, і спустошений стакан розбився біля його ніг.
-На щастя!
На щастя! - зашепотів Коров‘єв Маргариті ,- дивіться, він вже приходить до тями.
