Ось, Пилат піднявся на поміст, стискаючи машинально в кулаці непотрібну пряжку і знітившись.
Нітився прокуратор не від того, що сонце засліплювало йому очі, ні!
Він не хотів чомусь бачити групу засуджених, яких, як він це чудово знав, зараз слідом за ним виводять на поміст.
Тільки білий плащ з багряною підшивкою з'явився на кам'яному пагорбі над краєм людського моря, незрячому Пилату у вуха вдарила звукова хвиля: "Га-а-а..."
Вона почалася неголосно, зародившись десь вдалині біля гіподрому, потім стала громоподібною і, протримавшись кілька секунд, почала спадати.
"Побачили мене", - подумав прокуратор.
Хвиля не дойшла до найнижчої точки і неочікуванно почала знову зростати і, розхитуючись, піднялася вище першої, і на другій хвилі, як на морському валі закипіє піна, закипів свист і окремі, крізь грім розчутні, жіночі стогони.
"Це їх вивели на поміст, - подумав Пилат, - а стогони від того, що задавили кількох жінок, коли натовп рушив вперед".
