Но ні, ні!
Брешуть спокусники-містики, ніяких Карибських морів немає на свфтф, і не пливуть в них відважні флібустьєри, ф не гонитьсяза ними корвет, не стелиться над хвилею пушечний дим.
Немає нічого, і нічого не було!
Он чахла липа є, є чавуна рішитка і за ній бульвар...
І плавиться лід у вазочці, і видно за сусіднім столиком налиті кровью чиїсь бичачі очі, і лячно, лячно...
О боги, боги мої, отрути мені, отрути!...
і раптом за столиком спурхнуло слово: ^Берліоз!!^
Раптом джаз розвалився і затих, наче хтось хлопнув по ньому кулаком.
^Що, що,що,що?!!^- ^Берліоз!!!^.
І пішли підніматись, пішли підніматись.
Так, зметнулася хвиля горя при лячній звістці про Михайла Александровича.
Хтось метушився, кричав, що необхідно зараз же, тут же, не сходячи з місця, скласти якусь колективну телеграму і негайно відіслати її.
