Годинник пробив десяту.
— Ну, хлопчику, пора спаи, — сказав прокурор.
— Прощайся і йди.
— Ні, тату, — насупився Серьожа, — я ще посиджу.
Розкажи мені щось!
Розкажи казку.
— Ну добре, але після казки — одразу спати.
Вільними вечорами Євген Петрович мав звичку розповідати Серьожі казки.
Як і більшість ділових людей, він не знав напамять жодного вірша і не памятав жодної казки, а тому щоразу мусив імпровізувати.
Зазвичай він починав із шаблону "Одного разу були собі...", далі ніс всілякі дурниці, і, розповідаючи початок, ніколи не знав, якими будуть середина та кінець.
Картини, обличчя та положення він брав навмання, експромтом, а фабула та мораль витікали якось самі, не волі оповідача.
Серьожа дуже любив такі імпровізації, і прокуров помічав, що чим скромнішою та простішою була фабула, тим сильніше вона діяла на хлопчика.
