Варенуха, слідкуючи за дверями, підстрибував біля неї, надовго застряючи у повітрі і качаючись у ньому.
Зкрюченими пальцями він махав у сторону Римського, шипів і чмокав, підмигувавши дівиці у вікно.
Та заспішила, засунула руду голову у фіртку, витягнула скільки змогла руку, нігтями почала царапати нижній шпингалет і трясти раму.
Рука її стала подовжуватися, як гумова, і покрилася тупною зелінню.
Нарешті зелені пальці мертвої обхватили голівку шпингалета, повернули її, і рама стала відкриватися.
Римський слабо вскрикнув, прислонився до стінки і портфель виставив наперед, як щит.
Він розумів, що прийшла його смерть.
Рама широко распахнулася.
Покійниця вступила на підвіконня.
Римський точно бачи плями тліну на її грудях.
І в цей час радісний, неочікуваний крик півня долеліт із садочка, з тієї низької будівлі за тиром, де трималися пташки,  які брали участь у програмах.
Горластий дресирований півень трубив, говорячи, що до Москви із сходу наближається схід сонця.
