Мені щиро дивно від того,що людина з якою я провела більше року разом( інколи не фізично, але ментально точно(у мене так,хз як у нього)). З якою я намагалась провести кожен свій вільнй день разом,з повідомленнями якої я засипала та прокидалась,з якою я не бачилась місяцями та перша зустріч після яких змушувала серце калатати;людина, яка присвячувала мені вірші,зізнавалась не один раз у коханні, плакала коли прощалась зі мною та коли думала,що мені подобається хтось інший;людина, яка йшла годинами через все місто, аби лише побачити мене, яка займала своє місцк у моїй голові та частинку мого серця- ВРАЗ може стати НІКИМ.
Як ніби не було того року, не було тих повідомлень, віршів, сліз через прощання, та усіх зусиль аби лише побачитись.
ВРАЗ і всі мені кажуть серти та забути те, що посідало у моєму житті вагоме місце.
Мені щиро дивно від того,як моя улюблена людина так швидко може знайти мені заміну,запееречуючи це і може так легко відпусит мене, після усіх тих речей, які мені так щиро дивні.
А ще мені щиро дивно,що прив'язаність та відчуття любові такі сильні в мені, вони тримають та не відпускають.
