-- Я, Лушков, тепер можу запропонувати Вам іншу роботу, більш чисту.
Ви можете писати?
-- Можу-с.
-- Так ось, із цим листом ви завтра попрямуєте до мого товарища і отримаєте від нього переписку.
Працюйте, не пиячте, не забувайте того, що я Вам казав.
Прощавайте!
Скорцов, задоволений тим, що поставив людину на шлях істини, ласкаво поплескав Лушкова по плечу і навіть подав йому на прощання руку.
Лушков узяв лист, пішов і вже більше не приходив у двір за роботою.
Минуло два роки.
Одного разу, стоячи у театральної каси и оплачуючи квиток, Скворцов побачив поряд із собою маленьку людину з барашковим комірцем у старій шапці з кота.
Людина скромно попрохала у касира квиток на гальорку і заплатила мідними п'ятаками.
-- Лушков, це Ви? - запитав Скворцов, впізнавши у людині свого давнього дровокола.
- Ну як?
Що поробляєте?
Гарно живеться?
