Чарівні чорні коні й ті втомилися і несли своїх вершників повільно, і неминуча ніч стала їх наздоганяти.
Відчуваючи її за своєю спиною, притих навіть невгамовний Бегемот і, вчепившись у сідло кігтями, летів мовчазний і серйозний, розпушивши свій хвіст.
Ніч почала закривати чорною хусткою ліси і луки, ніч запалювала сумні вогники десь далеко внизу, тепер вже нецікаві і непотрібні ні Маргариті, ні майстру, чужі вогники.
Ніч обганяла кавалькаду, сіялася на неї зверху і викидала то там, то тут в засумував небі білі цятки зірок.
Ніч густішала, летіла поруч, хапала скачуть за плащі і, здерши їх з плечей, викривала обмани.
І коли Маргарита, овіяна прохолодним вітром, відкривала очі, вона бачила, як змінюється вигляд всіх летять до своєї мети.
Коли ж назустріч їм з-за краю лісу почала виходити багряна і повний місяць, все обмани зникли, звалилася в болото, втопилася в туманах чаклунська нестійка одяг.
