Павло Сильвнсторович і Степан сидять поруч, торкаючись один одного головами, і, повернувшись до столу, придивляються "Ниву  1878 року.
-"Пам'ятник Леонарду да Вінчі перед галереєю Віктора Ємануїла в Мілані"
Ішь ти...
Начебто як тріумфальні ворота...
Кавалер з дамою...
А там вдалині чоловічки...
- Цей чоловік схожий на нашого гімназиста Ніскубіна,- говорить Степан.
-Перегортай далі...
"Хоботок мухи звичайної видно в мікроскоп ".
От так хоботок!
Ай да муха!
Що ж, брате, може клопа під мікроскопом подивитися?
Що за гидота!
Старовинний годинник в залі стало, точно присуджений, не б'є, а кашляє рівно десять разів.
В їдальню заходить кухарка Анна й - бух у ноги до хазяїна!
-Пробачте мені, Христа ради, Павле Васильовичу!- говорить вона вже вся червона, підіймаючись.
-Вибач і ти мені, Христа ради,- відповідає рівнодушно Павло Васильович.
Анна так само підходить до інших членів сім'ї, падає до них у ноги і просить вибачення.
Пропускає вона лише одну Марківну, яку, як благородну, вважає недостойної поклонів.
