Тим, що піднімався на гору о п'ятій годині страждань розбійників був командир когорти, який прискакав з Єршалаїму в супроводі ординарця.
Ланцюг солдатів за помахом Пацюкобоя розімкнувся, і кентуріон віддав честь трибуну.
Той, відвівши Пацюкобоя вбік, щось йому прошепотів.
Кентуріон вдруге віддав честь і рушив до групи катів, що сиділи на камінні біля підніжжя стовпів.
Трибун же направив свої кроки до того, хто сидів на триногому табуреті, і той сидячий ввічливо піднявся назустріч трибуну.
І йому щось неголосно сказав трибун, і обидва вони підійшли до стовпів.
До них приєднався і начальний храмової сторожі.
Пацюкобій, презирливо покосившись на брудне лахміття, що нещодавно було одягом злочинців, від якої відмовились кати, відкликав двох з них і наказав:
- За мною!
З найближчого стовпа доносилась хрипла беззмістовна пісенька.
Повішений на ньому Гестас наприкінці третьої години карання зійшов з розуму від мух та сонця і тепер тихо співав щось про виноград, але головою, покритою чалмою, часом все-таки покачував, і тоді мухи в'яло піднімались з його обличчя і знову повертались на нього.
