Розмовляючи таким чином, мисливці підходят до лісу.
Сонце вже сіло і залишило післе себе червону, як пожежну заграву, смугу, перерізану десь хмарами; колір цих хмар не зрозумієш: края їх червоні, та самі вони то сірі, то бузкові, то попелясті.
У лісі між густих гілок ялин і під кущами березняку темно, і в повітрі яскраво вимальовуються тільки крайні, звернені до сонця гілки з їх пузатими бруньками і лискучою корою.
Пахне снігом, що тане і листям, що перегниває.
Тихо, ніщо не ворушиться.
Здалеку доноситься затихаючий крик граків.
— Тепер би в Живках постояти, — шепоче Слинка, з жахом дивлячись на Рябова.
— Там важлива тяга.
Рябов також з жахом дивиться на Слинку, не моргаючм і розкривши рота.
— Славний час, — говорить пошепки тремтливо Слинка.
— Добру весну Господь надає...
А треба думати, вальшнепа вже є...
Чого б їм не бути...
День стоїть теплий...
Зранку журавлі летіли — багато-багато!
