І вона затребувала, щоб він поклав у банк на її ім'я п'ять тисяч рублів.
Мигуєв згадав це, зітхнув і ще раз із душевним каяттям дорікнув собі за миттєве захоплення, яке принесло йому таку масу клопотів та страждань.
Дійшовши до своєї дачі Мигуєв сів на ґанок відпочити.
Була рівно десята година, і з-за хмар виглядав шматочок місяця.
На вулиці і біля дач не було ані душі: літні дачники вже лягали спати, а молоді гуляли у гаї.
Шукаючих в обох кишенях сірника, щоб закурити папиросу, Мигуєв штовхнувся ліктем у щось м'яке; знічев'я він позирнув під свій правий лікоть, і раптом його обличчя перекосило таким жахом, наче він побачив поряд себе змію.
На ґанку, біля самої двері, лежав якийсь вузол.
Щось продовгувате було загорнуте у щось, судячи навпомацки, схоже на стьобану ковдрочку.
Один кінець вузла був злегка відкритий, і колежский асесор, всунувши у нього руку, натрапив на щось тепле і вологе.
Із жахом підскочив він на ноги і озирнувся, як злочинець, що збирається тікати від стражі.
