Воланд кивнув головою , і Маргарита , припавши до вуха майстера , щось прошепотіла йому .Чутно було , як він відповів ій .

 - Ні ,пізно . Нічого більше не хочу в житті . Окрім того ,щоб бачити тебе . Але тобі знов раджу - залиш мене .Ти пропадеш зі мною .
- Ні ,не залишу,  - відповіла Маргарита і звернулась до Воланда : Прошу вас знову повернути нас у підвал у провулку на Арбаті , і щоб лампа  загорілася , і щоб все стало як було .
 Тут майстер засміявся і , охопивши  розкурчавлену голову Маргарити , сказав :
 - Ах , не слухайте бідолашну жінку , Мессир . В цьому підвалі  вже давно живе інша людина , і взагалі не буває так , щоб все стало ,як було. -.-Він приклав щоку до голови своєї подруги , обійняв Маргариту  і став бубоніти: - Бідолашна ,бідолашна ...
 - Не буває , ви кажете ? - сказав Воланд . - Це вірно .Але ми спробуємо .- і він сказав: - Азазелло !
