Павло Йосипович, зазвичай стриманий та спокійний, крикнув на це суворо:
- Ти це припини! - і махнув вдалечінь вже нетерпляче. Тоді трелі коло дверей прогриміли веселіше.
Але Коровьєв, не соромлячись виступу Павла Йосиповича, продовжував.
- Звідки? - задаю я всім запитання! Він стомлений голодом і спрагою! Йому жарко. Ну, взяв спробувати горе мандарин. І всього лише ціна цьому мандарину три копійки. І ось вони вже свистять, як солов'ї весною у лісі, турбують міліцію, відривають її від справи. А йому можна? Га? - і тут Коровьєв вказав на бузкового товстуна, від чого у того на обличчі стала вираженою найсильніша тривога, - хто він такий? Га? Звідки він приїхав? Навіщо? Сумували ми, чи що, без нього? Запрошували ми його, чи що? Звісно, - саркастично скрививши рот, на весь голос кричав колишній регент, - він, бачте, у парадному бузковому костюмі, від лососини весь розпух, він весь набитий валютою, а нашому ж, нашому ж?! Гірко мені! Гірко! Гірко! - завив Коровьєв, як шафер на старовинному весіллі.
