Дурнуватий швейцар, почувши з веранди охання, розбитий посуд та жіночі крики.

-Ну і що з тобою зробити за це?- спитав пірат.

Шкіра на обличчі швейцара, стала багряною, очі потемніли. Йому примарилось, що чорне волосся, тепер причесане по лінію, було наче в вогні. Зникли пластрон з фраком, і за паском з'явилась ручка пістолета. Швейцар уявив себе повішеним на шибениці. На власні очі, він побачив свій власний язик з рота та неживу голову, що впала на плече, та навіть почув шум вітру за бортом. Коліна швейцара затремтіли. Та тут пірат пожалів його, та пом'якшив свій погляд.

-Дивись Ніколас! Це востаннє, нам такі швейцари зовсім не треба. Краще вже церкву сторожи - і проказавши це, командир наказав лаконічно: -Пантелеймона з буфету. Мусора. Протокол. Машину. В психіатрію. - Та додав - Свисти!
