Дуже круто коли в тебе є люди, яким ти можеш зателефонувати і сказати- завтра в мене!
І ви й справді збираєтесь. Замовляєте три великі піци- бо ж голодні капець з дороги, ще до того скупляєте пів сільпошки фруктів, сиру, морепродуктів. А ввечкрі йдете на прогулянку старим містом. Мало людей. свіжа прохолода. стара бруківка місцями нагадує місто лева. але ні- ми у Кам'янці- Подільському. Так так це там де замок, я теж все життя асоціювала його лише з цією спорудою. Але коли гуляєш з місцевими- які звичайно й поводять тебе і хащами і районами куди ніколи тебе не заведе гід, то проникаєшся цими людьми, архітектурою міста і справді розумієш в чому сенс такої кам'яної назви. Старе місто стоїть на великому кам'яному острові, який навколо омиває Стрій. Місцеві "заброшки" то взагалі окремі витвори мистецтва, з каменю звісно ж. Місто більше запам'яталось в день, а вночі відчулась його атмосфера. Вогні, багато вогнів, лебеді чорні та білі на озерці, замок підсвічуваний білим кольором, раніше був червоний- змінили. Також ввечері менше людей, хоча й вдень не Київ) Наступного дня ми зайшли всередину фортеці. Чесно- сказати вся краса замку безкоштовна, краєвиди її різних частин можна побачити й зовні. Всередину йти варто за підйомами по башнях, фото з совою, інсталяціями тюремних камер та булочкою з цукром(вона того не коштує, з корицею в нас в столовці смачніше😉)
Але все ж, нафотографувались, нагулялись, наговорились і роз'їхались)
В моєму випадку ще й автобус з речами в Вінниці чуть не загубила, але то вже мої штуки(ніколи не запам'ятовую навіть кольору автобу у в якому їхала- не уважна до деталей? Можливо)
Наше життя - не не те, що ми прожили, а те, що ми запа'ятали.
колись я таке прочитала і то правда, в мене так і є. Моє життя це мішечок з камінням з кожного нового місця і подією пов'язаною з ним, з людьми, мої емоції в певні такі яскраві, позитивні і недуже шматочки моєї пам'яті.
Ці три дня теж залишаться одним із шматочків пазлу мого життя. Тому, що було класно, було емоційно.
Якщо згадати мої 2 курси університету, то ці шматочки пазлу - це переїзд і перші дні гуртожитку, перший батл на танцях, перше свято з командою, містер фсп в клубі, Маші др- коли не було ключів, могилянський бал та міс факультету. Ось, саме так я їх колись і згадуватиму. Висновок- більше зважуватись на поїздки та інші двіжухи, адже ми не запам'ятовуємо сірі буденні речі- а отже й за життя не матимемо що згадати.
