Ваші випускники активно допомагають своєму факультету та Могилянці загалом. В яких формах відбувається ця допомога?
Це як матеріальна,  так і моральна допомога.
Матеріальна зрозуміло, а моральна - в чому заключається?
Я з ними раджусь, якщо виникають різні критичні ситуації, як бути. Що треба казати студентам, щоб вони зрозуміли, що поводять себе неетично.
А якої допомоги Ви взагалі потребуєте в майбутньому від студентів?
Оскільки я безпосередньо займалася створенням клубу випускників нашого факультету, то я з ними узгоджувала, які завдання потрібно вирішувати клубом.
 Перше завдання, яке ставилось перед нами – це утворення партнерської мережі, щоб випускники знали, де працюють "свої", до кого звертатися за допомогою з працевлаштуванням, зростанням кар’єри. Тому, коли студенти йдуть в якусь компанію, то знають вже, що там є наш випускник.
 Третє завдання полягає в тому, що випускники допомагають нашим студентам у працевлаштуванні та проходженні виробничої практики. Практика у нас дуже коротка, лише 2 тижні, і якщо якісь компанії погоджуються взяти студентів, то все одно не надають їм потрібної інформації (це зазвичай практика «принеси-віднеси» або «переклади»).
Останній пункт – це фінансова підтримка факультету. Випускники заснували грант «Найкращому методисту факультету» і будуть уже втретє вручати цей грант на дні факультету. Вони допомагають нашим студентам, які отримали запрошення для участі в досить коштовних закордонних наукових конференціях,  вартість яких Могилянка не може проплатити в повній мірі. Також вони спонсорують різні проекти, наприклад  «Фенікс», який іде у нас уже другий рік як вища нагорода факультету. Далі, ми з ними працюємо над тим, щоб вони спонсорувати зарплатню викладачів, яких ми запрошуємо, бо штатні педагоги, зазвичай, почувши про заробітню плату, відмовляються. В наслідок наші студенти багато втрачають, бо запрошуємо ми, як правило, відомих серйозних практиків. Окрім цього випускники вже заснували стипендію для викладачів, яких ми будемо запрошувати для читання лекцій. Тобто, ідей та проектів у нас багато.
Пане Олексію, яке Ваше життєве кредо?
Я керуюсь стародавнім китайським принципом: "Далеко йде той, хто м'яко ступає". Тобто не робити нічого поганого, щоб потім не було соромно перед самим собою.
Ваша стратегія боротьби з проблемою.
Проблема, як кажуть, "It’s a matter of perception" - все залежить від того, як ви її сприймаєте – може бути проблемою, а може й ні. Якщо проблеми зі здоров’ям дітей чи близьких, то це однозначно проблема, яку потрібно вирішувати. А якщо проблема, скажімо, в бізнесі, то це все відносно. Я не можу сказати, що в мене є конкретна стратегія, тому що все залежить від ситуації. Можна зараз зануритись в психологію і навести приклад за Фройдом про фрустрацію. Тобто, якщо у вас є проблема є декілька варіантів дій. Наприклад, Ви приходите в гості з хлопцем, а там грає дівчина на піаніно. Хлопець каже: «вау, оце дівчина, просто моя мрія». А ви не вмієте грати на піаніно, тобто виникає проблема, яка має декілька декілька шляхів виходу з неї. Перший, що ви комплексування,  переживаєте, страждання, тобто просто відступ від проблеми, - це найгірший метод. Можна піти іншим шляхом: щось інше придумати, наприклад станцювати. Це називається перейти проблему. А можна взагалі сказати: «Якщо хлопцю подобається інша, то навіщо він мені. Зате я классно граю на губній гармошці. І до побачення». В різних випадках прийнятними можуть бути різні рішення. Тому загальне питання – загальна відповідь.
Яка, на Вашу думку, різниця між успішним проектом та неуспішним?
Критерієм успішності є те, що Ви успішні. Якщо навіть проект не був дуже успішним, але й не очікувалось успіху, то це вже успіх.
На майстер-класі, що відбувається сьогодні, Ви виступаєте в ролі спікера. Яку мету Ви ставите перед цим заходом?
"Майстер-клас" якось дуже голосно звучить. Сьогодні відбувається подія, яку ми робимо щорічно. В нас проходить відкрите спілкування зі студентами, де студенти спочатку кажуть те, що вони очікують від мене почути, що б їм було цікаво. А я, відповідно  намагаюсь протягом півтора годин відповісти на їхні запитання різного характеру: комусь цікаво, як знайти роботу, комусь – як вчитися за кордоном, інших цікавить, як вийти з кризи підприємствам. Я даю відповіді, керуючись моїм суб’єктивним досвідом, який, можливо не є апріорі правильними. Я показую свою точку зору, свій досвід, що може бути корисним для студентів. Головна мета таких спілкувань – дати студентам більше інформації для того, щоб вони могли вільно думати, спокійно вирішувати, як діяти в тій чи іншій ситуації; що є різні шляхи вирішення, різні шляхи погляду на базові проблеми. Мета здійснюється, коли студенти починають мислити ширше, а не тільки короткотерміново, наприклад, як знайти роботу, як поїхати за кордон. Виникає питання: а далі що?
Яких результатів Ви очікуєте від студентів?
Головним результатом є те, що вони починають думати. Якщо наше спілкування буде навіювати їм якісь думки, буде корисне в їхньому подальшому майбутньому, тоді це успіх. Найголовнішим критерієм успіху для мене є те, що люди починають думати ї запитувати – якщо є питання, це означає, що людина вже мислить.
Ви регулярно допомагаєте своїй альма-матері.  Ви навіть визнавались найкращим грантодавцем Могилянки.
Це було у 2008 році, мене було визнано «Благодійником року». Насправді, сума, яку я пожертвував не була такою вже й значною, для порівняння, були люди, які давали набагато більше грошей, ніж я. Можливо, причиною цього  було те, що я вкладав гроші в гуртожиток. Я не хотів вкладати їх у безліч проектів, а хотів вкласти в базові  – ‘”back to basis”. В мене є персональний погляд на базові речі: дуже важко спілкуватись з студентом, розповідати йому про якийсь космос, якісь віртуальні речі, коли в нього немає місця, щоб нормально поїсти, немає де зберігати їжу, немає можливості прати речі. Саме на цих речах я сфокусувався, тому що сам вчився і знаю, що таке гуртожитки, відповідно, такі базові речі, як переобладнання -  пральні машини, сушки, холодильники дуже важливі. Також була така ситуація, що було дуже холодно взимку і гаряче влітку в актовому залі до такої міри, що там було неможливо сидіти і слухати. В минулому році я виправив цю ситуацію.
Які ваші мотиви? Наприклад, за кордоном є така практика, що студенти допомагають своїм вузам після закінчення, однак ними керують в основному меркантильні інтереси, тому що чим більше вони вкладають у ВУЗ, тим більше їм повернеться – там такий принцип. В Україні це значно рідше явище, тут людьми керують більше патріотичні погляди, особисте бажання, а не вигода. А Вами що Вас спонукає допомагати своїй альма-матер?
 По-перше, за кордоном, всупереч розповсюдженому міфу, лише одиниці вкладають фінанси у свої ВУЗи після закінчення навчання. Я навчався у ВУЗі за кордоном, тому на власні очі бачив цю ситуацію. З мого курсу лише одна чи дві людини в якійсь мірі підтримують цей заклад, навіть можна сказати, беруть опосередковану участь, навіть не активну. Мої мотиви – персональні. Мені приємно це робити, в мене тут позитивні емоції. Тут відбувалося моє становлення, кохання, важкі часи, цікаві часи. Я вважаю, що академія дала мені серйозний поштовх як особистості. В мене є персональний грант, хоч це й не велика підтримка, однак все ж регулярна.(прим. Наталія Юріївна, що теж брала участь у нашій розмові, не погоджується щодо її незначущості: "Наприклад, без цієї підтримки, я б не взяла участь у міжнародній конференції"). Коли ви проходите певний етап свого життя, ви згадуєте, що корисного зробили, таким чином формуючи собі самооцінку. Це річ, яка допомагає мені  поважати себе завдяки тому, що я роблю корисні речі. Це не для галочки, не для суспільства, - я роблю це сам для себе. Коли мене запрошують для вручень грамот, мені  не дуже комфортно, тому що публічність не є моєю метою.
Оскільки Ви Президент Довірчої Ради, досить часто доводиться зустрічатися з проблемою підбору кадрів. За якими критеріями Ви підбираєте молодих співробітників, зокрема випускників ВУЗів, вчорашніх студентів, без досвіду роботи?
Для мене головним фактором є бажання студентів вчитися та працювати, зокрема, над собою. Принциповим для мене є відношення до роботи та оцінка себе та своїх можливостей, що часто є досить суб’єктивною. Людина, що має надлишкову  впевненість у своїх силах, зупиняється в розвитку, стоїть на місці.  Також дуже важливим в нашій роботі є вміння спілкуватися з людьми. Я часто зустрічаю студентів, що приходять працювати без здатності адаптуватись до практичної роботи, наприклад від роботи з числами важко переключитися на роботу з людьми, – а це є одна з основних навичок, необхідних в нашій роботі.
Які Ваші плани на майбутнє? Ви збираєтесь продовжувати співпрацю з Могилянкою?
Я регулярно допомагаю своїй альма-матер і продовжуватиму робити це. Це мені приносить задоволення, приїжджаючи сюди, я згадую минуле, знову відчуваю себе студентом. Хоч я й зайнята людина, але головне ж бажання - якщо воно є, то й час можна знайти.
