Ден Аріелі в книжці "Чесна правда про нечестність" описує різні ситуації коли люди обманюють інших і насамперед себе. В розділі Шахрайство як інфекція він описує експерименти, які він ставив над студентами курсу поведінкової економіки. Отже, правила буди наступні:
Студенти отримували 20 завдань на множення матриць. Час був обмежений. З задачами давався конверт з 10$ та відповідями.
Студенти розв'язували задачі. Потім діставали віддповіді, рахували правильний результат та брали з конверту відповідну суму грошей.
1. Перший експеримент був контрольний. Студенти підходили до організатора і він перевіряв кількість правильних задач і грошей, що залишились у конверті.
Результат: в середньому розв'язували 7 задач з 20.
2. Другий експеримент давав вільну можливість шахрайства. Ніхто не перевіряв кількість грошей у конверті і задачі. Відповідно середня кількість "розв'язаних" задач зросла до 12, величина шахрайства - 5 .
3. В третьому експерименті додали приклад поведінки. Після початку роботи через 60 сек один з учасників (підставна особа) піднімається, і каже - я все розв’язав, що мені робити? Організатор відповідає, що, потрібно взяти грошей відповідно до кількості правильних відповідей. Після короткої паузи учасник каже - все вірно, забирає всі гроші з конверту каже бай-бай і йде.
Результат:  середня кількість розв'язаних задач зросла до 15, величина шахрайства 8.
4. Провокаційне питання. В цьому експерименті учасник (підставна особа) запитав у організатора: відповідно до цих правил я можу просто сказати, що розв'язав всі задачі, взяти гроші і піти? Організатор відповідає: "Ви можете робити як захочете". Таким чином, всі інші учасники проінформовані про таку можливість, однак середня кількість задач у цьому експерименті дорівнювала 10, величина шахрайства всього 3.
5. Чужинець. Експерименти проводились у Університеті Карнегі-Меллон. Його вічний ворог і суперник Університет Пітсбурга. В цьому експерименті всі повторювалось як у пункті 3, але учасник - підставна особа був одягнутий у светр з емблемою Університету Пітсбурга. (слід зазначити, що у 3 експерименті учасник був у нейтральній одежі, що робило його "своїм", оскільки всі присутні були студентами одного університету) Результат - найнижчий рівень шахрайства  - 9 задач, 2 дописано.
Висновки. Шахрайство заразне як інфекційна хвороба.
Якщо представник нашої соціальної групи обманює, нам легше обманювати також (всі так роблять).
Інформація про можливість шахрайства і спостереження його на прикладі дає різний ефект.
Якщо обманює представник “ворожої” групи, виправдати обман важче (ми не такі як він).
Люди дуже гнучко змінюють границі допустимої поведінки в залежності від соціальних норм. Особливо важлива щоденна практика і приклад публічних людей - моральних авторитетів, політиків, зірок.
