Сьогодні я гуляв вулицями міста, чекаючи коли друг забере мене. У мене не було з собою ніякої музики чи книг, так що я просто роздивлявся навколо.

На узбіччі були два голуби. Один з них піднімав крихти їжі з землі і кидав на проїжджу частину, а інший їх жер.

– Цей птах якийсь притрушений, – подумав я. – Інший птах зхарчить всю їжу.

Через кілька хвилин інший птах забрався вже далеченько на проїжджу частину. І ось тоді БАМ! – автомобіль розчавлює його.

Цей птах не був дурнем. Він був холоднокровним вбивцею. Він спеціально заманював іншого птаха на вулицю, щоб убити.

Я був просто в шоці. Вбивця стояв на узбіччі. Але найгірше було те, що він дивився на мене.

Час наче зупинився, дув сильний вітер. Я бачив, як його крила тремтіли на вітру. Він не рухався. Він просто дивився на мене. Немигаючими холодними очима. Він знав, що я все бачив. Він знав, що вбивство так просто не спустиш на гальмах.

Я відчув себе трохи ніяково. Коли мій друг підібрав мене, голуб вже зник. Але я знав, що він продовжував спостерігати за мною.

Я впевнений, що голуб летів за нами до самого дому. Тепер він знає, де я живу. Він просто вичікує, коли я потраплю в його ідеальну пастку. Він знає.
