- Додому, на пільгу.
- Чому ж ти тут сидиш?
- Та так... прихворів... Нема сил їхати.
- Що ж в тебе болить?
- Весь болію.
- Гм...  от напасть!  В людей свято, а ти хворієш! Та ти б у село або на постійне їхав, а що так сидіти!
Козак підняв голову і обвів втомленими хворими очима Максима, його дружину, коня.
- Ви оце із церкви? - спитав він.
- Із церкви.
- А мене свято в дорозі застало. Не привів бог доїхати. Зараз би сісти та їхати, а сил нема...  Ви би, православні, дали мені, проїзжому, свяченої пасочки[71] розговіться!
- Пасочки?  - спитав Торчаков. - Воно можна, нічого... Постій, зараз...
Максим швидко пошарив у себе в карманах, поглянув на дружину і сказав:
- Нема в мене ножика, відрізати нема чим. А ламати-то - не рука, всю паску зіпсуєш. От задача! Пошукай-но, чи нема в тебе ножика?
