Рама широко розкрилася, та замість ночної свіжости й аромату лип до кімнати увірвався запах погреба. Небіжчиця стала на підвіконня. Римський ясно бачив плями тління на її грудях.
І в цю мить радісний неочікуваний крик півня донісся з саду, з тої низької будівлі за тиром, де утримувались птахи, що брали участь у програмах. Горланний дресирований півень сурмів, розповідаючи, що до Москви зі сходу насувається схід сонця.
Дика злість спотворила лице дівиці, вона викинула хрипле лайливе слово, а Варенуха коло дверей скрикнув і звалився з повітря на підлогу.
Крик півня повторився, дівиця дзвенькнула зубами та її руде волосся стало стирчати. Із третім криком півня вона повернулась та вилетіла геть. Слідом за нею, підскочивши та випроставшися поземно у повітрі, нагадуючи купідона-літуна, виплив повільно у вікно через письмовий стіл Варенуха.
Сідийнемов сніг, без жодної чорної волосини старець, який ще нещодавно був Римським, підбіг до дверей, відстібнув ґудзика, відчинив двері та побіг темним коридором. На повороті до сходів він, стогнучи од страху, намацав вимикач, і сходи освітилися. На східцях старець тремтячи впав, бо йому здалося, що на нього зверху м'яко звалився Варенуха.
