— Скажеш, освічена? Слухай... Сам я в комерційному з золотою медаллю закінчив, рази три в Парижі бував. Я не розумніший за тебе, звісно, але не дурніший за дружину. Ні, брате, не в освіті заковика! Ти послухай, з чого почалась-то уся ця музика. Почалось з того, що почало мені раптом здаватись, що вийшла вона не за коханням, а заради багатства. Засіла мені ця думка в макітру. Вже я і так, і сяк — сидить, проклята! А тут ще дружину жадібність здолала. Після бідності-то попала вона в золотий мішок і давай смітити направо та наліво. Зшаленіла, забулась до такої міри, що кожного місяця по двадцять тисяч розкидувала. А я недовірлива людина. Нікому не вірю, всіх підозрюю, і чим ласкавіший ти зі мною, тим мені болісніше. Все здається мені, що мені лестять через гроші. Нікому не вірю! Тяжка я, брате, людина, дуже тяжка!
